Тарапласт - ПЭТ тара
 
  Производство ПЭТ-тары, г.Днепропетровск   (056) 790-48-12
укр рус англ
     Что такое ПЭТ?
     Бутылка ПЭТ
     Банка ПЭТ
     Одноразовый
      стакан
     Эксклюзивная
      продукция
     Преимущества ПЭТ
     Безопасность
     Статьи
     Партнеры
     Карта сайта
     Контакты

Партнеры

Рубрики статей
 • разное
 • ПЭТ-тара и упаковка
 • упаковка и хранение пищевых продуктов
 • властивості пакувальних матеріалів

По вопросу размещения тематических статей на сайте обращайтесь на: uastainless@yandex.ru или по icq: 89364512

Реклама
Адреса магазинов. Адреса розничных магазинов
plastik-ekb.ru
Интернет-магазин для дома и дачи. Форум для дома и дачи
biz300.ru
Поставки термопластавтоматов, экструзионно-выдувных машины и др
ept-in.ru


главная > статьи > Полімерні материали. Загальна характеристика. Частина 2

Полімерні материали. Загальна характеристика. Частина 2

16 января 2015
 властивості пакувальних матеріалів

Як правило, пластифікаторами можуть бути низькомолекулярні або висо- комолекулярні з'єднання (навіть полімери), які не вступають з базовим матеріалом у хімічні з'єднання. Пластифікатор, головним чином низькомолекулярний, повинен легко мігрувати на поверхню матеріалу, тому в якості таких частіше всього використовують складні ефіри жирних кислот (фосфорної, фталевої, адипінової, себацинової) з низьким тиском парів і високою температурою кипіння. Вміст пластифікаторів у полімерній композиції може складати від 1 до 100 % і більше від маси полімеру.

Пластифікатори полегшують диспергування у полімерах сипких інгредієнтів, знижують температури текучості (переробки), крихкості (морозостійкості, наприклад, використовують ефіри аліфатичних декарбонових кислот, переважно адипінової, себацинової і 1, 10-декандикарбонової) і склування полімерних матеріалів. Зазвичай пластифікатори знижують теплостійкість. Деякі пластифікатори можуть підвищувати вогне-, світло- і термостійкість полімерів. Радіаційна стійкість складноефірних пластифікаторів залежить від їх хімічного складу. Так, стійкість до у-випромінювання зменшується у ряду:

діметилфталат > діетилфталат > дібутилфталат > діоктилфталат. До дії мікроорганізмів стійкі ефіри фталевої і фосфорної кислот; стійкість ефірів аліфатичних дікарбонових кислот знижується зі збільшенням загального числа вуглецевих атомів у молекулі (в залишках як спирту, так і кислоти).

Біологічна активність фталатів знаходиться у прямій залежності від їх розчинності у воді і у зворотній - від молекулярної маси.

Поліефірні пластифікатори (молекулярна маса 1000...6000) не розчиняються в органічних розчинах, в багатьох органічних середовищах, незначно мігрують з пластифікованих композицій при контакті в інші полімери, містять низький відсоток летючих, а поліефірні пластифікатори на основі 1, 2- пропіленгліколя відносять до малотоксичних пластифікаторів.

Пластифікатори добре розчиняються у жирах і маслах, через що мігруючий на поверхню пластифікатор може легко перейти у продукти, що містять жири. Крім того, наявність в пластмасах пластифікатора значно полегшує міграцію інших низькомолекулярних з'єднань, які часто бувають більш токсичними, ніж сам пластифікатор;

стабілізатори - спеціальні речовини, які зменшують швидкість хімічних процесів, що приводять до старіння полімерів. їх поділяються на:

світлостабілізатори - захищають від дії світла, знижують початкові фотохімічні і вторинні термічні процеси;

антиоксиданти (з грец. anti - протидія) - з'єднання, що сповільнюють окисні процеси, які приводять до старіння;

антиради - підвищують стійкість полімерів до дії іонізуючих випромінювань діючи як "енергетичні губки", поглинаючи і розсіюючи енергію у вигляді тепла або флуоресценції (механізм їх захисної дії остаточно ще не встановлений). Найбільш розповсюджені антиради - ароматичні з'єднання вуглеводнів (наприклад, нафталін і його похідні, антрацен, фенатрен, сирен), аміни (похідні фенілдиаміну, фенілнафтиламіну), феноли, тіофеноли, тіонафтоли, гідрохінон, хінгідрон тощо.

Вміст ароматичних антирадів у матеріалах складає 0,1... 10 % мас. Властивості антирадів мають також деякі згущувачі мастильних матеріалів (стеарати А1, Ві, нафтенати Hg). Ефективний захист матеріалів, які опромінюються в умовах, що викликають окисні процеси (наприклад, на повітрі за підвищених температур), забезпечує використання антирадів разом з антиоксидантами.

Можливість практичного використання навіть самих активних антирадів інколи обмежується їх недостатньою розчинністю у матеріалі або несприятливим впливом на його технологічні властивості. Кількісна характеристика ефективності дії антирадів: коефіцієнт захисту Р = 1 - rVrp (rG і гр - поглинуті дози випромінювання, необхідні для однакової зміни якої-небудь властивості матеріалу відповідно без антирада і в його присутності); фактор передачі енергії Е = Е'/с (Е' - доля енергії, яку приймає на себе антирад, с - його концентрація);

антипірени - речовини, що знижують горючість матеріалів органічного походження (полімерних матеріалів, тканин, деревини тощо), ускладнюють його запалення і уповільнюють процес розповсюдження полум'я, надаючи само- затухаючих властивостей полімерам. Припускають, що їх дія обумовлена:

-     розкладанням антипіренів під дією полум'я з поглинанням тепла і виділенням негорючих газів;

-     зміною напрямку розкладання матеріалу у бік утворення негорючих газів і важкогорючого коксового залишку;

-     гальмуванням окислення у газовій і конденсованих фазах;

-     утворенням на поверхні матеріалу теплозахисного шару пінококсу;

-     зміною напрямків реакцій у передполум'яній області у бік утворення сажеподібних продуктів.

Антипірени розділяють на інертні та активні, останні вступають з матеріалом у хімічну реакцію. Вони повинні задовольняти наступним вимогам: не мігрувати на його поверхню, не погіршувати механічних та інших фізичних характеристик матеріалу, не розкладатися при переробці матеріалу і експлуатації виробів, бути нетоксичними, не виділяти при горінні токсичних продуктів і зменшувати димоутворення.

Найбільш розповсюджені антипірени А1(ОН)3, з'єднання бора (наприклад, 2Ва0хЗВ203хпН20; 2ZnOхЗВ203*пН20), фосфору (фосфати амонію, три(2, 3-дібромпропіл)фосфат тощо), сурми (Sb203 тощо) високохлоровані парафіни С20-С25, бромпохідні ароматичних вуглеводнів (наприклад, гексабром- бензол), суміші солей неорганічних кислот з меламіно- або мочевиноформаль- дегідними смолами, аміни Ni, Zn, Co, карбонати і сульфати амонію, солі молібдену, ванадію, церію. На практиці, звичайно, використовують суміші різних антипіренів;

антистатики - добавки, що перешкоджають виникненню і накопиченню статичної електрики у виробах, напівфабрикатах при їх виготовленні, змішуванні, транспортуванні. Вони вводяться у склад матеріалу або наносяться на поверхню виробу. їх дія заснована на підвищенні електричної провідності полімерних матеріалів, що зумовлює витікання (втрату) зарядів;

антимікробні агенти - органічні з'єднання олова, сурми, миш'яку, ртуті, антибіотики тощо, які перешкоджають зародженню і розмноженню мікроорганізмів у полімерах;

отверджувачі - речовини, які при взаємодії з функціональними групами реакційно здатних олігомерів утворюють сітчасті полімери;

пороутворювачі (спінюючі добавки) - індивідуальні речовини або суміші (в газоподібному стані мають низький коефіцієнт дифузії - пентан, бутан, гексан, ізопентан тощо), які вводяться для отримання газонаповнених полімерних матеріалів пористої структури шляхом створення в них системи відкритих або закритих (ізольованих) комірок або nop. Така структура створюється у результаті протікання фізичних процесів, що приводять до виникнення у масі полімеру парогазової фази або хімічних реакцій, що супроводжуються виділенням газоподібних продуктів;

поверхнево-активні речовини - органічні з'єднання, адсорбція яких з розчинів приводить до різкого зниження поверхневого натягу на поверхні розділу розчину з газом, рідиною або твердим тілом;

апрети - з'єднання, які при нанесенні на нитки або тканини надають їм спеціальних властивостей (жорсткість, немнучість, негорючість, гідрофобність тощо);

замаслювані- речовини, які використовують для замаслювання сухих ниток при переробці волокнистих полімерних матеріалів;

фарбники і пігменти використовують для фарбування пластичних мас. Вони мають здатність пітніти і випаровуватися у значних кількостях у навколишнє середовище. Для запобігання цього при виробництві паковань потрібно підбирати неорганічні і органічні з'єднання, які не розчиняються у полімері. Використовуються природні і синтетичні з'єднання, які надають потрібного кольору, і розчиняються у полімерах. Пігменти - це фарбні речовини, які не розчиняються у полімерах;

антиблоки - добавки, що перешкоджають злипанню плівок і листів в умовах підвищеної температури, за тугого намотування, тривалого зберігання, внаслідок усадки;

антисліпи - добавки, що надають поверхні плівок шорсткість. Для зменшення тертя використовують змазки. У залежності від дії вони поділяються на внутрішні і зовнішні з безперервним переходом від однієї групи змазок до другої. Внутрішні змазки часто проявляють властивості зовнішніх змазок і навпаки. Змазки, що відносяться до обох груп, називають комбінованими.

Внутрішні змазки знижують тертя, що виникає між молекулярними ланцюгами полімерів, забезпечуючи чудову прозорість кінцевого продукту навіть при великих дозуваннях і не мають тенденції до виділення рідкої складової, яка погіршує зварюваність і придатність для друку.

Зовнішні змазки головним чином використовуються для зниження ризику склеювання стінок, що виникає у місцях контакту полімеру і металу. Більшість з них неполярні речовини, такі як парафіни або поліетилени (парафіновий віск з. довжиною молекулярного ланцюга > С2о, поліетиленовий віск ~ Сюо). На зовнішні змазки створює вплив довжина вуглеводневого ланцюга, його розгалуженість або функціональні групи.

При використанні надмірної кількості змазки можуть спостерігатися помутніння і виділення рідинної складової. Крім того, зовнішні змазки збільшують час плавлення.

Всі добавки мають бути сумісними з полімерами, відповідати їх природі та умовам переробки і експлуатації, стійкими до вимивання, не погіршувати основних властивостей матеріалу, атмосферостійкими, низькотоксичними і не взаємодіяти з іншими інгредієнтами під час переробки.

З'явилась нова добавка - d2w, яка виготовляється англійською компанією Symphony, що використовується у виробництві виробів з поліетилена і полі- пропілена. Вона є альтернативою біополімерам. Незначна кількість добавки (1% по масі до 99% основного матеріалу) є каталізатором реакції руйнування вуглецевих зв'язків у молекулах полімера і їх окиснення через «запрограмований» період часу. Добавка d2w представляє собою про-деградант, який виступає в якості каталізатора швидкого руйнування довгих молекулярних зв'язків. Попередні підрахунки вказують, що використання такої добавки збільшить вартість паковання на 4-5%.

Слід відмітити, що у полімерну сировину, призначену для виготовлення паковань, контактуючих з харчовими продуктами, допускається введення добавок (стабілізаторів, антиоксидантів, пластифікаторів, наповнювачів тощо), які відносяться тільки до IV (речовини мало небезпечні) або III (речовини помірно небезпечні) класів безпеки, тобто нетоксичних речовин. Іншим важливим питанням є фізико-хімічні властивості конкретного полімеру. Наприклад, поліетилен високої щільності - матеріал не жиростійкий, тому вироби з нього будуть непридатними для пакування продуктів з високим (більше ЗО %) вмістом жиру.




Другие статьи на тему властивості пакувальних матеріалів
   Скотч-стрічки
Скотч (scotch - скупий, економний) - полімерна стрічка з нанесеним на одну сторону клеєм. Існує біля 1000 видів скотч-стрічки.
   Розтягувані плівки
Для пакування промислових і продовольчих товарів серйозним конкурентом термоусадкової плівки є розтягувана полімерна плівка, яка відома серед фахівців як стретч-плівка. Така плівка має певні переваги над термоусадковою у разі використання її для пакування
   Плівки, що термозбігаються
Великого значення набули термоусадкові плівки, які під тепловим впливом скорочуються (усаджуються) і приймають форму продукту чи виробу. Ефект усаджування забезпечується орієнтаційною витяжкою плівки без подальшої її термофіксації. Для термофіксованих плівок з поліетилентерефталату і поліамідів, неорієнтованих плівок з поліефірсульфонів характерні безусадко- вість і висока стабільність розмірів за підвищених температур.
   Металізовані комбіновані матеріали
Протягом останніх років під час конструювання багатошарових пакувальних матеріалів застосовують металізацію полімерних плівок, паперу.
   Комбіновані матеріали на основі паперу і картону, матеріали на основі алюмінієвої фольги
До групи комбінованих матеріалів належать папір і картон з полімерним покриттям. З полімерів частіше за інші використовують поліетилен, співполімери етилену з вінілацетатом (наприклад, ЕВА), співполімери ПВДХ, поліпропілен.
   Комбіновані та багатошарові пакувальні матеріали.
Останнім часом набули широкого використання комбіновані та багатошарові пакувальних матеріали , які є композиційними. Цей поділ композиційних матеріалів досить умовний.
   Біо-, фото-, і водорозкладані пакувальні матеріали
За остані десятиліття знаходять розвиток і широке використання пакувальні матеріали з біо- (БРП), фото- (ФРП) і водорозкладаних полімерів (ВРП). Це новий клас пластичних матеріалів, які після використання розкладаються до двоокису вуглецю, води і біомаси - гумусу
   Особливості характеристик та структура полімерних пакувальних матеріалів на основі синтетичних полімерів, частина 4
Полікарбонати (ПК) - група термопластів - складні поліефіри вугільної кислоти і двохатомних спиртів загальної формули (-0-R-0-C0-)n. Найбільше промислове значення мають ароматичні полікарбонати, у першу чергу полікарбонат на основі бісфенолу А, завдяки доступності останнього, що синтезується конденсацією фенолу і ацетону.
 
Свяжитесь с нами

   +38 (056) 790-48-12
   +38 (068) 222-68-07
   E-mail:
   taraplast.com@gmail.com
   erin.sushkova@gmal.com

   Украина,
   г. Днепр
   (Днепропетровск),
   ул. Журналистов, 7


Схема проезда

Партнеры




Партнеры

главная | бутылка ПЭТ | банка ПЭТ | одноразовая посуда | что такое ПЭТ | преимущества ПЭТ | безопасность ПЭТ | статьи | карта сайта | контакты
 

ООО "Тарапласт", 2006 - 2010г. Все права защищены.